Таким чином, нейропсихологія (так само, як і патопсихологія) вирішує як фундаментальні, так і прикладні задачі. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі у 1920 – 1930 роки відзначався тими ж особливостями, що і в інших країнах. Домінуючими в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний та психологічний підходи, не пов’язані між собою. Найвідомішими представниками соціологічного підходу вважаються М. Рейснер у праці “Проблеми соціальної психології” (1925 р.) розглядав масову поведінку людей, зумовлену широким соціальним середовищем, до якого він включав виробничі відносини, класи суспільства, рівень розвитку виробничих сил.
В історії наукового пізнання особливий інтерес викликало у Вернадського питання про суб’єкт рушійної сили наукової творчості, про значення особистості і рівня суспільства для розвитку науки, про самі засоби відкриття наукових істин. Юркевич глибоко усвідомлював, що для подальшого розвитку психології важливі як мозок, так і серце — все це разом складає душевно-духовну та інтелектуальну сфери людини. Співвідношення фізичного та психічного (психологічного) — це для психології питання майбутнього – дуже цікаві та неосяжні. Вчений говорив, що людину піднесено над усіма земними істотами завдяки її безсмертній душі, нею вона відрізняється і тому далека від тварин, як небо від землі. Адже у тварин душа тільки жива — чуттєва й земноводна; в людині ж самим Богом натхненна, вона є сам образ Божий. Він походить зі старовинного українського дворянського роду, багато представників якого, брали активну участь у громадському, політичному й культурному житті України.
Пошук
Юркевича, як і багатьох мислителів (в тому числі і українських), цікавили проблеми, пов’язані з душею. Він стверджував, що людська душа відкривається суб’єкту в інтроспекції (тобто «внутрішнім зором»). Ще працюючи в Києві, Юркевич намагався консолідувати навколо себе сили, які протистояли б природничій психології. З іншого боку — він завжди намагався поєднати викладене в Біблії із сучасними досягненнями науки. Вчений стверджував, що все повинно йти (і слова, і вчинки) від серця, від душі і тільки тобі воно має сенс і досягає своєї мети. Знання повинні пройти «через серце», освітлене розумом, прямо «у вмістилище душі». Ще в середині XIX ст.
- В античну добу психологія виникла й розвивалася як вчення про «душу».
- Поворот від механістичної рефлексології до психології наступив від усвідомлення, що «будь-яка боротьба проти свідомості, намагання викинути її за межі науки стає на перешкоді соціальному будівництву.
- Будь-яка галузь психології має свою методологічну базу і вирішує в тій чи іншій формі прикладні завдання.
- При цьому використовувались праці багатьох зарубіжних психологів під виглядом їх ідеологічної критики.
- У той же час вікова психологія повинна спиратися на наукові дослідження механізмів психічного і особистісного розвитку дитини на різних етапах онтогенезу.
Згідно з його вченням, загальна поведінка людини залежить від співвідношення чотирьох соків (рідин), циркулюючих в організмі, – крові, жовчі, чорній жовчі і слизу (флегми, лімфа). Відомий старогрецький лікар. Гіппократу психологія зобов’язана появою вчення про темперамент людини. Американський психолог і психіатр. Відомий як розробник загальної теорії і методу лікування нервових і психічних захворювань.
Посилання[ред. | ред. код]
Німецький фізіолог і психолог, відомий як засновник експериментальної психології. Вундт вивчав складові частини людської свідомості. Вундт у 1879 році відкрив першу в світі психологічну лабораторію, в якій проходили дослідження феноменів свідомості. Цей рік вважається https://info.kharkov.com/-ar/studio/fks-team/ роком народження психології як науки. Отже, об’єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб’єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються як матеріал для порівняння).
На початку XX ст. Про потребу введення у науковий обіг синтетичного поняття особистості, індивідуальності “як координованої цілісної системи”, про необхідність всебічного вивчення особистості заявляли М. Бехтерев та інші дослідники.